якби щастя мало колір, воно обов*язково було б блакитним. трішечки світлішим, ніж небо... і якби його можна було б тримати в руках, воно полетіло б за вітром, ніби шовкова хустинка. якби щастя мало запах, воно пахло б кульбабами і весною. і трішки твоїми парфумами. якби ж воно мало смак, воно було б солодким, як ті шоколадки, що носиш їх мені щовечора. 

чорт забирай, яка я щаслива!!!

Що робити?

Коли здається, що майже щаслива, всміхаєшся людям, живеш…
І, стиснувши зуби, упевненим кроком вперед по життю йдеш…
Коли, лягаючи в ліжко, шкодуєш найбільше, що пам’ять тобі дана,
Бо згадки минулого, колишні вчинки вбивають тебе сповна.
І ти не шкодуєш, ти, зціпивши зуби, повернешся до стіни.
А спогади бувші залишаться поруч, не даватимуть спати вони.
Про день учорашній, про сльози торішні, про гострі його слова…
Здається, не зможеш. Не витерпиш більше – лусне твоя голова.
Розсипляться спогади на шматочки – на сотні дрібних думок.
Літатимуть довго вони по кімнаті, допоки заб’ються в куток.
Лежатимеш мовчки, вивчатимеш стелю у тиші, як риба, німій.
І з’явиться думка, нав’язлива думка про те, як погано одній.
А рано ти встанеш, умиєшся й вийдеш в холодний байдужий світ.
І всміхнені очі з довірою скажуть комусь випадково привіт.
А ввечері в тиші знову те саме. Знову гуде голова.
Про день учорашній, про сльози торішні, про гострі, як бритва, слова.
Вивчатимеш стелю, а може і стіни. І де ти думки ті береш?
Як все-таки добре, коли ти майже щаслива. Всміхаєшся людям. Живеш!

Люблю тебя сейчас
Не тайно - напоказ.
Не "после" и не "до", в лучах твоих сгораю.
Навзрыд или смеясь,
Но я люблю сейчас,
А в прошлом - не хочу, а в будущем - не знаю.

В прошедшем "я любил"
Печальнее могил.
Все нежное во мне бескрылит и стреножит,
Хотя поэт поэтов говорил:
- Я вас любил, любовь ещё, быть может...
(Продолжить)

Так говорят о брошенном, отцветшем -
И в этом жалость есть и снисходительность,
Как к свергнутому с трона королю.
Есть в этом сожаленье об ушедшем,
Стремленье, где утеряна стремительность,
И как бы недоверье к "я люблю".

Люблю тебя теперь
Без обещаний: "Верь!"
Мой век стоит сейчас - я век не перережу!
Во время - в продолжении "теперь" -
Я прошлым не дышу и будущим не грежу.

Приду и вброд и вплавь
К тебе - хоть обезглавь! -
С цепями на ногах и с гирями по пуду.
Ты только по ошибке не заставь,
Чтоб после "я люблю" добавил я и "буду".

Есть в этом "буду" горечь, как ни странно,
Подделанная подпись, червоточина
И лаз для отступления в запас,
Бесцветный яд на самом дне стакана
И, словно настоящему пощечина, -
Сомненье в том, что я люблю сейчас.

Смотрю французский сон
С обилием времен,
Где в будущем - не так и в прошлом - по-другому.
К позорному столбу я пригвожден,
К барьеру вызван я языковому.

Ах, - разность в языках!
Не положенье - крах!
Но выход мы вдвоем поищем и обрящем.
Люблю тебя и в сложных временах -
И в будущем и в прошлом настоящем!

Хочу привітати усіх з Новим роком! Нехай усе погане (думки, слова, вчинки) лишається в старому році. А Новий принесе Вам тільки позитивні емоції. Міцного здоров*я, натхнення, здійснення усіх-усіх бажань, успіхів у всіх починаннях і щирого кохання. Посміхайтеся. І не ображайте своїх близьких. Життя надто коротке, щоб витрачати його на це!!! :*

Не ждала, не любила, не верила.
И, казалось бы, не жила...
Только осень холодным веером
Кровь по жилам моим обожгла.

Не смеялась я вовсе, не плакала.
Просто так все прошло мимо.
Только осень дождями капала...
Не была я никем любима.

Я наверно не то что-то делаю,
Может быть и живу не так...
Не последняя я и не первая,
Я не друг никому и не враг.

И пусть осень шуршит листьями,
А зима засыпает снегом.
И не буду писать письма я,
Хоть каким дорогим бы ты не был.

И луна была похожа на головку сыра,
Пробиваясь сквозь резные листья винограда.
Прямо в душу уставшую мне она светила,
А я все же была счастлива, я была рада.
Мысли все, как коршуны, в голове кружились...
Осень тихо к городу ближе подступала,
И сверчки все песнями воздух теребили.
Что же дальше будет-то? - Ничего не знала.
 Лишь луна вся сырная красовалась в небе,
И к рассвету где-то уж солнце подкрадалось.
Ничего не надо мне, только вот к тебе бы!
Вот тогда б я счастлива навсегда осталась.

Время остановилось.
Лишь мелькала в небе звезда.
Сердце ускоренно билось
В тот вечер, ну помнишь, тогда?

Когда время остановилось,
И сверкала во-о-он та звезда,
И мне все как будто бы снилось...
Буду помнить тот миг всегда.

Когда время остановилось,
И замерла в теле душа,
А сердце ускоренно билось,
И ветер так сладко дышал

И ночь в кустах затаилась,
Листьем сухим шурша,
Когда время остановилось,
И счастливо смеялась душа.

Когда родители были молодыми,

И папины виски еще не были седыми,

Когда мамины глаза каждый день смеялись,

Когда еще у меня мечтать получалось…

Знала ли я тогда, что напишу строки эти?

Думала ли, что прокляну все-все на свете?

Знала ль, что в людях разочаруюсь?

Мечтать перестану, обыденности повинуясь?

Что с нами стало, скажите, Боги?

Почему мы так резко сбились с дороги?

Почему наши души коварны настолько?

Сколько же будем мы врать себе, сколько?

Сколько мы боли причиним друг другу?

Сколько ходить еще будем по кругу?

Сколько страданий, убийств еще сколько?

От чего же мы, люди, жестоки настолько?

Доброты хоть бы капельку, хотя бы крошку,

Улыбаться бы всем чуть больше немножко,

И смотреть в саму суть, а не на оболочку,

Не сжигать все мосты, не ставить точку!

Мы же – Люди! Должны быть умнее!

Не убийствами слабых становиться сильнее,

А защитой их силы себе прибавлять,

И безмолвить лучше порой, чем кричать!

Мы ведь Люди! Это само за себя говорит!

Пусть любовь в сердцах наших веками горит.

Я с надеждой подумать Вас об этом молю.

Ненавижу нас, Люди, и так сильно люблю!

А чи бувало у вас таке, коли дивишся на людину, і божеволієш? Коли відчуваєш хвилювання у серці від однієї Його посмішки. Коли бачиш інших і розумієш, що всі вони і не стояли поруч з Ним. Коли у мозку проноситься лише один висновок: Він ідеальний! Коли бачиш Його і починаєш плакати. Так, плакати. Просто плакати у Нього на очах від того, що Він не твій. Що Він просто друг. А Він підходить і обіймає. І просить не плакати. І я перестаю. Бо коли я плачу, Його казкова посмішка зникає з обличчя, а мені так хочеться, щоб він частіше посміхався...

А чи бувало таке, коли кожна клітинка, кожна молекула тіла живе у передчутті того, що колись Він прийде і попросить бути з Ним? Коли, незважаючи на усі обставини, у голові сидить думка про майбутнє, щасливе майбутнє з Ним. Коли говориш Йому жартома: женися... А Він тільки сміється і каже: не спіши!

А бувало, може, таке, коли струм проходить по тілу від одного Його слова? Від запаху Його? Коли захоплюєшся Його звичками, розумом... Його способом життя. Коли Його найстрашніші таргани у голові виглядають так привабливо! 

Якби хто тільки знав, як я хочу бути з Ним........

Каким ты стал чужим. В глазах моих обида,

В твоих глазах вина, хоть ты и не подал виду.

Хотела бы сказать так много и так страстно,

Но жаль, я над тобой уже не имею власти

Я только промолчать сумела неуклюже.

Я не могу понять, что все-таки мне нужно?

Мне нужен разговор иль глаз твоих молчанье?

Ну почему, скажи, я помню твое дыханье?

Я помню нежность губ, огонь прикосновений,

Я помню сотни, тысячи прекраснейших мгновений.

Ну почему слова неправдой оказались?

Ведь мы наверняка несчастными остались…

Каким ты стал чужим, а был родным и нежным.

Прости меня за все, что говорила прежде.

Я боль тебе несла так просто, чтобы было.

Я помню это все, поверь, я не забыла

А ты забудь всю боль, прошу, и я забуду.

Не знаю, без любви к тебе как жить я дальше буду.

Но если надо так, и звезды так решили,

Не забывай о том, как счастливы мы были!

Не забывай, прошу, забудь лишь все плохое,

Ведь неспроста мы были вместе двое

Прости меня за все, и я тебя прощаю.

Каким ты стал чужим

                                         прости, я умоляю…

И когда кружатся чайки над городом,
И пронизывают воздух странными криками,
Вот в такие моменты я начинаю задумываться:
"А зачем все-таки люди становятся "великими"?"

Почему не остаться ребенком маленьким
В городе тихом, что на побережье,
В школу ходить, держа маму за руку,
И улыбаться солнцу, как в детстве прежде?

Бегать с мячиком, дурачась, по улице
И жуку, что сидит на цветке, удивляться,
И с ребятами в прятки играть до вечера,
А на закате солнцу опять улыбаться...

Почему надо ехать куда-то в поезде,
С морем, с чайками снова прощаться?
Для чего все-таки люди становятся "великими"?
Почему перестают они солнцу улыбаться?

Нарешті я знову пишу! Востаннє я робила це 26-го січня. І не віриться, що так швидко біжить час. Нового ніби нічого. Інститут і гуртожиток щодня. 

Печально.... Печально те, що немає слів. Що технічний внз геть відбив бажання писати та й узагалі висловлювати якісь думки поза навчанням. 

Давно хотіла переглянути список найбезглуздіших законів США! Тепер хочу поділитися з вами! Хто не читав подібної дурні, прошу:

У штаті Вашингтон, люди, які приїхали в штат з наміром вчинити злочин, повинні спочатку подзвонити в поліцію і поінформувати її про наявність подібних планів
Закон був прийнятий – абсолютно серйозно – щоб зменшити кількість злочинів. Жителям інших країн і штатів, які вчинили злочин у штаті Вашингтон, додатково інкримінують і порушення цього закону.

У Лос-Анджелесі заборонено облизувати жаб
Закон був прийнятий після того, як міські підлітки виявили, що шкіра деяких жаб містить галюциногени. Наркомани відловлювали жаб і старанно облизували їх, а поліція нічого не могла вдіяти з цим.

У штаті Каліфорнія заборонені лазні
Цей закон був встановлений в кінці 1980-х років, коли було виявлено, що більшість гомосексуалістів, хворих на СНІД, заразилися в публічних лазнях. Закон був прийнятий, щоб зупинити розвиток епідемії.

У місті Норка закон забороняє жителям мати носорогів
Місто Норка має неофіційний титул ”міста незвичайних домашніх тварин”. Мешканці міста тримають в будинках варанів, крокодилів, свиней, не говорячи вже про традиційних собак, кішок, кроликів, хом’яків і т. д. Домашні улюбленці мають звичку іноді тікати з дому. Одного разу це сталося з дитинчам носорога, який завдав великої шкоди місцевим садам і газонам.

У місті Мобіл чоловікам заборонено вити по-вовчому в публічних місцях
Колись у місті квартирувала військова частина, бійці якої носили на рукаві шеврон з зображенням вовка (це, в свою чергу, пояснюється давньою історією, коли США воювали з індіанцями, підрозділи розвідників таким чином демонстрували свою сміливість, обережність і силу). Вечорами солдати збиралися в місцевих барах і страшно вили, наслідуючи вовкам, що страшно дратувало городян. Військову базу закрили, а закон залишився.

У цьому ж місті, жінкам заборонено носити взуття на підборах-шпильках
Одна жінка на шпильках наступила в грати водозливу і пошкодила ногу. Вона порахувала, що у всьому винен муніципалітет, який оснастив вулиці подібними небезпечними пристроями, звернулася до суду і виграла справу. У результаті, щоб запобігти появі подібних позовів у майбутньому, батьки міста вирішили, що дешевше взяти особливий закон, ніж міняти решітки.

У місті Боулдер заборонено виставляти дивани на ганку будинку
У місті знаходиться великий і дуже веселий університет. У 2003 році журнал US News & World Report назвав цей храм науки найкращим місцем для любителів розваг. Студенти люблять відзначати перемоги університетських спортсменів розведенням багать на міських вулицях, що часто призводить до пожеж. Дивани є ідеальним паливом.

У Флориді двері усіх будинків повинні відкриватися тільки назовні
У разі пожежі людям легше вибігти на вулицю.

У місті Сісайд навколо всіх будинків повинен бути білий паркан. Кожен будинок повинен мати гарний ганок.
Економіка міста заснована на індустрії туризму. Тому муніципалітет вирішив, що подібний дизайн дозволить створити ”казкове містечко”, що зробить його ще більш привабливим для туристів.

У штаті Гаваї заборонені рекламні плакати на дорогах і в громадських місцях
Реклама не повинна заважати туристам любуватися на гавайські пейзажі.

У місті Оверленд-Парк заборонено влаштовувати демонстрації на похоронах
Закон був прийнятий через одну людини, радикального християнина, який регулярно з’являвся на похоронах гомосексуалістів з плакатами, які свідчили, що покійний заслужив смерть, і Бог його покарав.

У штаті Мічиган заборонено кидатися восьминогами в громадських місцях
До прийняття цього закону, під час матчів, в яких брала участь хокейна команда Detroit Red Wings, вболівальники жбурляли восьминогів на лід. Традиція з’явилася в 1952 році, коли команді потрібно було виграти всі останні вісім ігор, щоб виграти кубок Стенлі. На початку першої гри хтось з уболівальників кинув восьминога на лід – одну ногу за кожну гру – і Red Wings стали чемпіонами.

У штатах Нью-Джерсі і Орегон, люди не можуть самостійно заливати бензин у бензобак – їм повинен допомогти працівник АЗС
Закон був прийнятий дуже давно, коли багато людей (особливо немолоді) не знали елементарних речей, наприклад, про те, що бензин вибухонебезпечний і під час заправки краще не курити. Власники АЗС боялися, що їхні клієнти можуть підірвати заправну станцію.

У штаті Арізона заборонено полювати на верблюдів
Армія США колись використовувала верблюдів як тяглову силу. Місцеві жителі, незнайомі з військовими експериментами, вважали двогорбих новим видом диких тварин і полювали на них, чим завдавали серйозної шкоди обороноздатності США. У результаті, верблюди були звільнені з військової служби і нині в Алабамських напівпустелях живуть дикі верблюди. Полювати на них, як і раніше, заборонено.

У штаті Північна Кароліна громадським організаціям заборонено зустрічатися, якщо їх члени одягнені в однакові костюми
Закон був прийнятий, щоб запобігти організації зборищ активістів місцевого Ку-Клукс-Клану, які носять білі балахони.

У місті Мемфісі жебрачки повинні одержати ”ліцензію» від штату (яка коштує 10$ ), щоб отримати право просити милостиню
Закон був прийнятий, щоб позбутися натовпів жебраків, які окупували туристичні визначні пам’ятки в центрі міста.

У штаті Техас чоловікам заборонено носити з собою кусачки
За часів Дикого Заходу шахраї могли красти худобу, перерізаючи дротові огорожі кусачками. Такі крадіжки стали настільки частими, що, врешті-решт, вирішили заборонити самі кусачки.

У штаті Західна Вірджинія учні не можуть відвідувати школу, якщо від них пахне цибулею
Причина: У штаті зростає певний вид дикої цибулі, яка має надзвичайно сильний запах. Запах відчувається навіть через кілька днів після її вживання в їжу.

У цьому ж штаті, будь-яка тварина, збита автомобілем, стає власністю водія машини
Закон був прийнятий, щоб заощадити гроші на розчищення доріг. Крім того, під колеса автомобілів найчастіше потрапляють їстівні олені.

Учора півночі йшов дощ, а сьогодні вранці зустріла нас отака от краса на вулиці!!!

І все-таки то є чиста правда, коли говорять, що найдорожчим людям ми найбільше виносимо мозок! І дарма, що потім шкодуємо, страшенно шкодуємо. Бо то ж були самі дрібниці, а все ж таки... 

Щойно подумала про плинність часу! Усі люди (в тому числі і я) говорять про те, як швидко він летить. Бувають звичайно моменти, коли час тягнеться чи пливе, чи повзе, як стара черепаха... Але в основному він летить, мчиться щодуху вперед. І немає теперішнього! Є тільки майбутнє, яке за мить перетворюється на минуле! А чи хтось спостерігав хоч раз за тим, як довго тягнеться одна-єдина хвилина? Як довго збігають ці нещасні 60 секунд? І на яку "єрунду" ми, буває, їх витрачаємо?!

Прийшов Новий рік і привів за руку інше чудове свято - Різдво Христове! Велике і світле, воно завжди асоціюється зі смачнючою кутею, колядками і усміхненими обличчями!

З Різдвом Вас, дорогі мої! Достатку і злагоди у Ваших домівках. Посмішок на обличчях і міцного здоров"я!)

З Новим роком Вас, друзі! Хай здійсниться все найзаповітніше Ваше!!!!!!!!!

Не можу заснути! Ввімкнула комп, щоб стомилися очі і захотіли врешті спати.

Думала про свого собаку. Йому приблизно 13 років (за нашими мірками). Тато приніс його, коли мені було 8! Назвали звичайним собачим іменем - Джек. Він кудлатий. Простий добрий пес, що не має породи і певних титулів, окрім звання "Найкращого охоронця"! Колись він був веселим і галасливим, а зара схожий на немічного старого діда. Дуже шкода його. Кілька років тому він почав сліпнути, а тепер і зовсім не бачить. Сидить весь день у буді, мало їсть і майже не подає голосу. Коли пускаємо його погуляти з ланцюга, він не може знайти дорогу до буди: стоїть серед городу або йде навмання і наштовхується на паркан. Проте так хочеться, щоб він жив. Щоб одного дня виліз з буди зрячим і молодим, озирнувся довкола, махнув хвостом і побіг гратися! Коротке собаче життя...

Я думаю, він бачить чудові сни. Сни про свою молодість, коли нічого не боліло і він мав стільки сил, щоб побігти щодуху по вулиці, коли бачив своїх господарів на власні очі, коли були зуби, щоб з"їсти кісточку, коли просто було краще, ніж тепер... І дарма, що пси бачать усе в чорно-білому світлі. Сни Джека кольорові........

Просто так має бути!

Бувають хвилини, коли дуже хочеться, щоб у всіх і все було якнайкраще. Зараз саме одна із них.

Хочу добра Вам, люди!)))

Якось дивно на душі... Щось шкребеться і не дає спокою! Без жодної на то причини. 

Нарешті маю вільний час, щоб зробити бодай такий от запис. 

Чогось хочеться, а чого - не знаю! Або й не хочу знати... 

Як же воно так: бувають сильні люди, а бувають слабкі? Мені казали, що я сильна! А я вважаю себе слабкою...

Вітаю Вас усіх з Миколаєм! Бажаю здоров"ячка міцнючого! А все інше якось та буде!)))))

Сумую за морем, що Бог його зна скільки років усе так само б"ється хвилями об самотній берег, і усім до нього байдуже. Це влітку воно популярне, влітку його усі люблять і обожнюють. А зараз? Що зараз? Нікому не потрібне плещеться тихо, ніби говорить саме до себе, а ще до лебедів, які летять із ним привітатися!

Сумую за деревом, повз яке щоранку ходила до школи! Хто його зна, що то за дерево. Може ясен який, не розберу... Але ж як я його люблю! Чи можна любити дерево? - Можна. Я ж обіймаю його щоразу, як приїжджаю додому...

Сумую за кицькою. Її зовсім недавно не стало на цій землі. Скінчилося, мабуть, її останнє, дев"яте життя! Є на світі люди, які так бездушно можуть позбавити життя будь-кого. І воно для них нічого не варте...

Сумую за своїм дев"ятнадцятим роком життя... 

Хоча його вже не повернеш... 

Як і подругу-кицьку!..

Радує лиш те, що живе ще моє дерево, і море житиме, допоки не знудиться самотньо битися об холодний берег!

)))))))))